Чи може жінка бути лідеркою, успішною у висококонкурентному чоловічому колективі, задавати напрямок розвитку цілому суспільству? Чому ні? Прекрасний приклад – президентка Молдови, яка стійко опирається російським впливам і не прогинається.
Чи може жінка заробляти більше за чоловіка? Так, наприклад, у багатьох священничих подружжях.
Чи може жінка бути військовою? Тайра, Пташка…
Але чи означає це, що ми повинні запихати суспільство у лещата ідеології рівненько рівної рівності?
Наприклад, боротися за закон щодо недопущення гендерної дискримінації у військовій сфері і добиватися, щоб хоча б 25 % тих, хто на передовій чи у диверсійних групах, – були жінками, як це зробили у 2020 році з політичними партіями?
Чи дійсно нам, як нації, потрібна така рівна рівність?
На одному тренінгу нас ознайомлювали з політиками ЄС щодо досягнення гендерної рівності (наприклад, якщо у вашій компанії не виконуються квоти про жінок на усіх рівнях посад, то вам можуть відмовляти у співпраці, не приймати на експорт вашої продукції, послуг тощо).
Я тоді потролила учасниць: а давайте спершу доб’ємося гендерної рівності у шкільному колективі? Давайте, виженемо на вулицю хоча б 25 % вчительок і закріпимо ці квоти за чоловіками, а в протилежному разі пригрозимо закрити школи. Чи виграє система освіти від того, що педагогів обиратимуть за статевою ознакою, щоб закрити квоти, а не за їхньою кваліфікацією та компетентністю?
Рівність у праві зовсім не означає правило рівності. Саме цим часто маніпулюють (або несвідомо підміняють поняття), розглядаючи чоловіків та жінок як непримиренних конкурентів, де виграш одного автоматично означає програш другої.
Я ж у таких випадках пропоную розглядати сім’ю як стартап або компанію. Уявіть собі ситуацію «продвинутого» ідеєю рівної рівності колективу, в якому для того, щоб не дай Бог кого не образити, кожен працівник 25 % керівник, 10 % бухгалтер, 15 % менеджер, 10 % маркетолог, 5 % технічний працівник і т.д., почергово виконує всі обов’язки… Уявили? Так, може, розглядати успіхи одного члена сім’ї як заслугу всієї команди, де кожен має свою зону відповідальності?
Сьогодні все частіше нарікають, мовляв, радянський союз споганив ідею 8 березня, перетворивши його на «весну-красу-жіночність». У мене ж є зовсім інша гіпотеза: власне, навпаки, комуністи в першу чергу пропагували 8 березня як свято рівних прав жінок з чоловіками тягати плуг, орудувати молотом, працювати за верстатом і т.д. Тільки ж змінюються десятиліття, покоління, і те, що природне – весна-краса-жіночність – як ніжна ромашка пробивається крізь асфальт ідеології тоталітарного режиму.
Тільки от 8 березня – це ні разу не про красу-весну. Абсурдне поєднання.
Та й ідеї лівих ідеологій, що витікають із джерел марксизму, мені не цікаві. Занадто часто вони реалізуються на практиці у вигляді тоталітаризму і репресій. І кенселинг Джоан Роулінг та хейтеринг Івана Богдана, СЕО Якабу, – тривожні симптоми.
Мені ж імпонує ідея вільного суспільства, яке має свій здоровий ідеал і цінності (наприклад, дружня, міцна і щаслива сім’я), але не ґвалтує всіх, щоб відповідали йому. Якщо маєш покликання до іншого – то це чудово і гідне захоплення. Коли ти усвідомлюєш, що саме тобі потрібно.
І коли жодних насильних квот, що кошмаритимуть приватний бізнес, державні установи чи громадський сектор.
